ЗНИКНЕННЯ АПОСТРОФА

У тридев’ятому царстві є незвичайна країна Фонетика. Правлять нею три сестри: сувора і розумна Орфографія, точна Графіка і миловидна та співуча Орфоепія.

Якось у цій країні сталася надзвичайна подія – зник Апостроф. У Фонетиці почався страшний безлад. Графіка та Орфоепія хапалися за голову, бо люди почали неграмотно писати. Орфоепія потерпала від неправильної вимови. Люди не могли нормально порозумітися!...

Треба негайно шукати Апостроф.

До пошуків залучили найкращі сили. І ось що з’ясували слідчі. Кома, що мешкала у сусідній країні, давно заздрила Апострофу, оскільки він був такий же, як і вона, але завжди стояв вище. Можливо, це її рук справа?

–               Для того, щоб допомогти жителям країни Фонетика знайти Апостроф, необхідно з’ясувати, для чого він вживається.    

КАЗКА ПРО ЗВУКИ МОВИ, ЛИХУ ЧАРІВНИЦЮ І ДОБРЕ СОНЕЧКО

Колись давно-давно люди не мали мови, але дуже хотіли навчитись говорити. Довго шукали вони, з чого зробити мову, і нарешті знайшли такі маленькі коштовні камінці, що звалися Звуками. Вони взяли ці камінчики й понесли у своє селище, де почали складати з них слова.

Але поблизу був палац дуже злої чарівниці. Злякалась вона, що люди навчаться говорити, матимуть мову й стануть розумниками. Вкрала Чарівниця вночі коштовні камінці, бо вони так сяяли, що й у ночі їх було видно. Потім вона їх скинула у розмальовану ринку й засипала землею. Люди дуже сумували, але Сонечко пожаліло їх. Воно сказало людям, що його ясні промені можуть все знайти, навіть під землею.

Пішли люди із Сонечком свій скарб шукати. Сонечко так низенько над землею ходило, що всю землю розігріло, і все скрізь рости й цвісти почало. Один промінчик доторкнувся і до тієї ринки, де присипані землею звуки були, і захотіли вони до Сонечка, й почали вибиратися із землі. І тут люди побачили, що з їхніх камінчиків виросли два стебла, а на них розквітли дві чарівні квітки. На одній було 6 червоних пелюсток. Це були голосні звуки, а на другій – багато. Це були приголосні звуки. А тоді з цієї квітки зробилися ще дві, бо приголосні поділилися на дзвінкі й глухі звуки. Дзвінкі були рожеві, а глухі – синенькі.

Забрали люди ту чарівну квітку і понесли до себе в село. І хоча зла Чарівниця хотіла наздогнати їх і забрати квітку, люди захистили звуки від зла.

 З того часу люди мають мову.

ЧАСТИНИ  МОВИ

Прийшла осінь. Листя густо лягло на стежках, наче килим, дбайливо витканий прохолодним вітерцем. Сонечко сором’язливо виглядало крізь дощові хмари, та, незважаючи на негоду, мешканці королівства Граматики сходилися на збори. Коли всі слова зібралися, королева Граматика вийшла до них і сказала:

– Володіння мої надзвичайно великі. Вони зростають з кожним роком, бо більшає слів. Я вже старію й важко мені керувати таким величезним королівством, тому я вирішила поділити його між своїми дітьми Морфологією та Синтаксисом, які будуть мені допомагати. Від сьогодні повелителькою Частин мови буде Морфологія, а володарем  Словосполучень і Речень – Синтаксис.

Морфологія з дитинства любила лад в усьому, була ласкавою, терплячою й вихованою, мала добре серце, тому жителі королівства зраділи рішенню Граматики.

З першого дня, як стала Морфологія царівною Частин мови, вона видала такий наказ: «Частини мови, які мають свої внутрішні закони й правила поведінки, об’єднуйтесь у групи й створіть собі спільну назву».

Тоді Життя, Розум, Добро, Сила, Земля, Любов, мати, Батько, Дитина, Ім’я та інші зібралися й почали радитись: як найкраще об’єднатись та яку назву собі взяти.

–       Ми даємо імена всім предметам та явищам. Тому я пропоную обрати назву «іменник», – виступило Ім’я.

Серед слів почулися схвальні вигуки. Розум додав:

–       Мабуть, варто задуматися над тим, скільки серед нас груп. Ці групи й утворять відміни іменників. Всі підхопили це рішення й поділилися на 4 відміни.

Окремо зібралися слова Добрий, Розумний, Сильний, Працьовитий, Чесний, Веселий та їхні товариші…

 Продовжте казку.

ТВЕРДІ І М’ЯКІ ПРИГОЛОСНІ

В країні Фонетика жили голосні і приголосні звуки. Жили вони мирно. Але одного  разу Чарівниця-Фонетика помітила, що серед братів-приголосних є звуки з рішучим, твердим характером і є більш м’які, слухняні звуки. За їхніми якостями Фонетика назвала їх ТВЕРДИМИ і М’ЯКИМИ приголосними.

Більшість братів-звуків жили і працювали парами: твердий і м’який. Так їм зручніше було гратися у словникові ігри. І лише вперті губні та шиплячі, показуючи свій твердий характер, весь час бубоніли, що не хочуть бути м’якими. І тільки голосний звук [і] міг умовити їх у чомусь поступитися. Тоді вони трохи пом’якшувалися, але одразу ж намагалися стати твердими.

КАЗКА ПРО ЗНАК М’ЯКШЕННЯ

У головному місті Абетка в країні Мова жили собі 33 українських літери. Серед них був і Знак М’якшення. Цей знак і буква «И» відчували себе нещасними, бо не могли стояти першими у бодай одному слові. Ці двоє дуже сумували через свою «не початковість». Інші 31 літера зневажали цих двох. А знака М’якшення особливо. Образився тоді цей знак і пішов геть з Абетки. Зітхнули з полегшенням літери цього міста. Та дарма…

Раптом у мовному місті все пішло шкереберть, бо у багатьох слів Знак М’якшення є важливим і необхідним. По-перше, всім прийшлося ходити пішки, бо зник автомобілЬ. Зникли майже всі місяці, рік без Знака М’якшення це лише Лютий і Листопад. Всі інші місяці пішли геть, слідом за своїм знаком. Так і жили абетківці: то дощ, то сніг, то мороз, то вітер, у місяцях зі Знаком М’якшення. Все, що було близЬко, стало дуже далеким. Зник лЬон і жителям не було у що одягтисЬ. І ще багато чого змінилось у гірший бік…

Тоді літери визнали свою помилку і провину. ВибачившисЬ, покликали вони Знак М’якшення назад. Тоді і місті Абетка знову все стало правилЬно.

АНТОНІМИ, СИНОНІМИ ТА ОМОНІМИ

В одному чудовому місті під назвою Мовознавство жила одна багата жінка. Звали її Лексика, а багата вона була тим, що мала трьох гарних синів. Звали їх Антонім, Синонім та Омонім. Кожен з них уже мав свою власну родину, проте всі вони жили разом, в одному прекрасному будинку, тільки на різних поверхах.

Найкраще жилося родині Синоніма, бо, хоча він і мав найбільше дітей, проте все в його родині було дружньо та злагоджено, адже всі вони підтримували один одного. І якщо комусь з родини Синонімів було сумно, то всі також були зажурені, невеселі. Або навпаки, коли хтось один сміявся, то всі його підтримували: реготали, заливалися сміхом. Отож хоч і були в цій родині усі з різними іменами, проте такі близькі за характером та вдачею.

У сім’ї Антоніма не все було добре та злагоджено, як у його брата Синоніма. Причиною сварок та непорозумінь були постійні розбіжності в поглядах, адже в родині панувала звичка суперечити один одному. Через це родині нічого не вдавалося робити спільно. Якщо один працював, то інший обов’язково бив байдики, якщо комусь у родині було холодно і він зачиняв усі двері і вікна, то комусь обов’язково раптом ставало жарко, і він поспішав відчиняти вікна. Так виникали сварки, що доходили аж до бійок. Так і жили Антоніми, весь час маючи протилежне значення.

Та найгірше жилось Омоніму, бо в його родині панувало суцільне непорозуміння. Деякі члени родини мали однакові імена, але були зовсім різними (лист паперу та лист дерева, коса дівоча та коса – гостре знаряддя праці). І якщо батько кликав когось одного із синів, то обов’язково приходив і другий. Ніхто в родині не міг вирішити цю проблему, адже ніхто нічого не розумів – все було так заплутано.

Якось Лексика відвідала своїх синів, зрозуміла їхні проблеми й вирішила допомогти їм. Вона викликала своїх сестер – Лінгвістику та Етимологію, щоб ті допомогли з’ясувати значення слів – синоніми, антоніми, омоніми.

Швидко в країні запанував лад, адже з’явилися словники, заглянувши до яких можна було легко зрозуміти значення слова та дібрати до нього синонім чи антонім.    

КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ

У країні Морфології жили маленькі рухливі префікси, корені, суфікси, закінчення. Жили вони весело і дружно, любили подорожувати в сусідню країну Лексикологію. Але в цій країні жили тільки слова, ворота відчинялись тільки для слів. Тому для того, щоб попасти в Лексикологію, частинки слова, їх ще називають морфемами, об’єднувалися у слова.

Одного разу префікс по-, корінь -дар-, суфікс -унк-, закінчення -и вирішили також побувати в Лексикології. Вони стали поряд і утворили слово подарунки. Але перед самим від’їздом закапризувало закінчення -и: «Я не буду стояти в кінці, я – надто гарна частина слова!» І зайняло місце префікса, ставши перед коренем. Тоді розгнівався префікс по- і сказав: «Якщо моє місце зайняте, то я піду на місце суфікса і стану після кореня». «Тоді я, – вигукнув суфікс -унк-, – стану на місце кореня». Нічого іншого не залишалося кореневі, як стати на місце закінчення. Вишикувавшись таким чином, вони вирушили до воріт Лексикології. Сторожа дуже здивувались новому слову і не пропустив друзів. «Чому нас не пускають?» – здивувались ті. «Погляньте на себе. Хіба існує таке слово?» –відповіла сторожа. Суфікс подумав і сказав: «Добре, я стану в кінці слова». Довго мінялись місцями і сперечались частини слова – морфеми, аж посварились.

Тоді вирішили запитати поради в цариці Морфології. «Не слід сваритися, – сказала Морфологія. Корінь містить зміст слова, він – найголовніша частина мови. Без нього не може обійтись жодне слово. А префікс і суфікс допомагають утворювати нові слова. Префікс завжди стоїть перед коренем, а суфікс – після нього». «А я?!» – розгублено вигукнуло закінчення. «Ти гарна і важлива частина в слові. Без тебе слова не можуть змінювати свою форму і об’єднуватись у речення. Тому твоє місце в кінці слова», – відповіла королева.

Після цього друзі більше не сварились, кожен з них зайняв своє місце. Утворили вони слово подарунки і перед ними розчинилися ворота країни Лексикології.